Наш погляд на супервізію в тому, що це не про «додавання ще чогось зверху». І не про пошук правильних відповідей.

Це про місце, де стає можливим витримати власну роботу як вона є.

З невизначеністю.

З обмеженнями.

З моментами, де «я не знаю».

І поступово почати це осмислювати. Бо те, що зазвичай відбувається в ізоляції — або спрощується до технік і «правильних рішень», або ускладнюється до внутрішнього перевантаження. Ми дивимось на супервізійну групу як на простір, де формується не стільки «набір умінь», скільки здатність бути в роботі.

Витримувати клієнта.

Витримувати себе.

І витримувати процес, навіть коли він «не йде» або розсипається.

Де можна:

бачити, що реально відбувається в сесії, а не тільки те, що хотілось би бачити

помічати свої автоматичні реакції і місця, де втрачається контакт

перевіряти власні гіпотези, а не залишатись із ними «в голові»

виходити з позиції «правильного терапевта» і поступово знаходити свій спосіб працювати

І окремо — це про професійну реальність.

Про те, що терапія — це ще й практика, яка має витримуватись: по навантаженню, по грошах, по межах, по ризику вигорання. І ці питання неминуче стають частиною роботи.

У групі зазвичай є і ті, хто тільки починає працювати, і ті, хто вже має стабільну практику. І ця різниця не заважає, а навпаки — дає об’єм і ширше бачення процесу.

Ми з Анною запрошуємо вас у цей процес.